Творець та керівник Live 4.1 Crew, досвідчений викладач, хореограф, переможець танцювальних чемпіонатів в Україні, та за її межами – Руслан (Zulu) Запорожець. Його заслуги в популяризацію та розвиток танцювальної культури є неоціненним. Історію його розвитку та здобуття професійних висот читайте в ексклюзивному інтерв’ю, яке Zulu люб’язно дав для порталу Udance.

 

Починав я теж з перегляду відео на одному з національних телеканалів, доречі толкові кліпи там можна було знайти. Почав занурюватися у життя танцю десь у 97-98 роках. Як це виглядало? Повна нестача інформації! Це обтяжувало, але бажання вчитися не зникало, тому брав якісь там три рухи і починав їх з усіх сторін опрацьовувати, обтанцьовувати, вижимати з них все, що можна.

 

 

Мені просто це дуже подобалося і я повторював те, що бачив. У кінці 90-х музика була качовою і кліпи були правильні! Це мій улюблений період у хіп-хоп музиці, так званий Golden Age. Напевно він мене і зачепив! Розумієш, тоді музика була особливою - такі жирні біти, у треках був такий бас, що пробирав до кісточок, музика була живою, хоча й дуже проста! Зараз музика більш суха. Одним словом електронна. Я танцюю і під такі треки, але надихають вони вже не так. Коли слухаєш трек, то відразу шукаєш за що зачепитися, а з тією музикою нічого шукати не треба було, вона наче сама підказувала як і куди рухатися.

 

 

Взагалі я самоучка, і почав брати класи тільки з 2009 року. А взагалі музика і задає розвиток! Кардинально вона змінилася в останні 1,5-2 роки. Стосовно себе, то мій розвиток відбувається після подорожей. Коли я вдома, то працюю над фізичним розвитком, технікою, витривалістю. А під час подорожей я зустрічаюся з іншими людьми, танцюю з ними, спілкуюся, і так отримую нову інформацію та піднесення, яке сприяє розвитку. Без чого хіп-хоп не вийде танцювати? Без любові до музики. Вона надихає на рух, мимо волі починаєш розкачуватися і все! А якщо ти не любиш цю музику, то звісно не зможеш під неї танцювати. Воно просто в тебе не піде. Навіть якщо танцювати хіп-хоп це дуже популярно, всі цим займаються, та результаті вийде просто виконання певних рухів, але в них не буде почуття, не буде душі!

 

 

Головне тримати себе у гарному настрої, не паритися, що зараз вийду і ногою зроблю так, в сторону відійду так, і в кінці ще повернуся! Не паритися тим, хто напроти тебе стоїть, що на тебе дивляться, потрібно розслабитися і дозволити музиці тобою керувати! Відключитися, відкритися, не соромитися, бо все це обмежує твої рухи. Але є ще й інші фактори, які впливають, наприклад, поганий день, хтось тебе образив або навпаки, і починають тебе грузити думки, заважають під час виходу, або трек починає грати, який ти просто терпіти не можеш! Взагалі може статися все, що завгодно! Або навіть такі дрібниці як пляшка крутнулася в твою сторону, а тобі хотілося, щоб суперник виходив першим. Всі ці речі можуть вибити тебе, тому головне перед виходом розслабитися!

 

 

На Juste Debout вперше ми поїхали у 2009 році, цьому передувала перемога в Ялті і це стало квитком до Франції. У Парижі нажаль селекшн ми не пройшли, але отримали шалений досвід, поспілкувалися з талановитими та справжніми професіоналами у світі танцю! Потім ми вже зрозуміли, що є більш надійний варіант потрапити на велику сцену Juste Debout – це пройти селекшн у іншому місті, де проводять відбори. Це у нас вийшло наступного року. У 2010 році ми поїхали у Пітер, там виграли, і потім опинилися у Парижі! Там вже не було відбору і ми дійшли до 1/8 фіналу. Це було не реально круто! На тебе дивляться тисячі людей і чекають на те, що ти зараз покажеш щось дійсно варте уваги! У цьому році ми їздили до Греції, але не поталанило на відборі, знову нам трапилися французи проти яких ми злетіли у 2010 році!))

 

 

Не можна так сказати, що так краще, а ось так гірше! Це для мене зовсім різне, кардинально різне! Коли ти один танцюєш, то ні про що не паришся, просто танцюєш. А пара це вже інше і можливостей більше, і варіантів виступу, і що ми можемо зробити разом, проявити себе, виділити. Двушка – це команда. Це підтримка. Наприклад, звучить трек, а він тупо тобі не подобається, тоді на допомогу приходить твій напарник, який виходить і викладається на повну, а буває і навпаки.

 

 

Я дивлюся як він передає музику, чи відчуває він її характер, чи розуміє він взагалі, що саме він танцює?. Чи просто людина показує базові степи, чи може показує якісь варіації, чи робить учасник це обмірковано чи просто накидає в кучу все що знає! Танцівник може виїхати та фішках, техніці, але в цьому повинна бути послідовність! Точно так як ми зі слів складаємо речення. Якщо є послідовність, тоді тебе зрозуміють, так само і в танці! Результат повинен бути таким, щоб тебе зрозуміла навіть та людина, яка не професійний танцівник, а просто прийшов поглянути на виступи. Може бути так що виходить учасник зробив фішку 1-ну, 2-гу,3-тю, а потім декілька базових степів і кінці ще щось класне, а потім вийшла інша людина, яка просто покачала і перемогла, а просто тому що в її танці був сенс, була думка, було мислення, а не набір класних рухів.

 

 

Коли я навчаю, а до цього я ставлюся відповідально, то завжди даю те, чим користуюся сам, не вигадую зайвого, і не розділяю ось це я даю дітям, а так навчаюся сам! Якщо я для себе обираю краще в системі тренувань, то це ж саме отримають і мої учні! Потрібно вміти навчити когось, правильно подати інформацію, та це приходить з досвідом. Завжди намагаюсь пояснювати так, щоб питань не залишалося. Навіть якщо пояснювати мені доведеться по 50 разів, я намагатимусь розбити питання на маленькі пояснення і кожне з них окремо пояснити. Для мене важливо якість, а не кількість інформації!